У рамках Фестивалю ідей в Одесі, який організовує Аспен Інститут Київ та Impact Hub Odesa, ландшафтний архітектор, засновник та керівник Студії ландшафтної архітектури KOTSIUBA Максим Коцюба розповів про ландшафтну архітектуру, налагодження зв’язку між містом і його мешканцями. Mind занотував основні тези з його виступу.
В Україні свій контекст розвитку архітектури і простору
За свою практику я брав участь у розробці багатьох міських проектів, мені доводилося працювати з різними просторами. В якийсь момент я зрозумів, що це вийшло за рамки компетенції ландшафтного архітектора як дизайнера. Виникло питання: що таке ландшафтна архітектура взагалі? Яка його роль у розвитку міста?
Ландшафтна архітектура – це все те, що нас оточує. Раніше ландшафт був природній, а зараз – це те, що для зручності свого існування створила людина, наприклад вулиці, різноманітні місця для відпочинку.
Історично перші ландшафтні архітектори були садівниками. Ще у часи монархів, вони працювали над створенням парків і садів для королівських родин. Вже тоді людина почала брати природу під контроль заради облаштування території під свої потреби.
У ході індустріалізації, яка спричинила активний розвиток міст, люди поступово помічали, що місту так чи інакше не вистачає природи.
Потужний розвиток і територіальне збільшення міст вимагали роботи з простором, вирішення проблем, які виникали через непродуманість. Вже приблизно у 1960-х роках вже було зрозуміло та очевидно, що міста розвинулись, але в них не так вже й комфортно. Це викликало переосмислення роботи з міським простором. У цьому контексті більш чітко виокремилося поняття не садівника, а саме ландшафтного архітектора.
В Україні свій контекст розвитку архітектури і простору. За радянських часів влада повністю забрала у людей право на місто, адже всі рішення про те, якими повинні бути міста приймалися нею, архітекторам простору лишалось тільки її обслуговувати. Люди за цей час втратили зв’язок з містом, не звикли до того, що вони можуть впливати на те, що у ньому відбувається. Це той контекст, з яким нам дотепер доводиться стикатися постійно.
Проблема ландшафтної архітектури в Україні на сьогодні – відсутність зрозумілих інструментів розвитку міста. Так, старі інструменти та механізми не працюють, а нові ще на стадії формування.
Про роль мешканців у перетворенні міст
Зараз люди починають потрохи включатися у життя міста, але найчастіше тоді, коли вже масштаби проблеми величезні. Значного резонансу набув випадок, який стався у Запоріжжі влітку минулого року. Тоді забудовник повністю вирубав сквер Яланського, близько 500 дерев, бо збирався побудувати ТРЦ на цьому місці. Жителі міста почали протестувати, звертатися до влади та всіма силами домагатися заборони будівництва. Ця ситуація відображає, чому не можна ігнорувати зміни міста, де ти живеш.
У радянські часи працювало багато проектних інститутів, саме там за владними вказівками створювалися величезні проекти мікрорайонів, розв’язок, парків. Потім це перейшло у співпрацю державних інституцій та бізнесу. А людини як користувача, як того, для кого це створюється, у цьому процесі не було. Тобто ландшафтна архітектура працювала на владні інтереси, а не задовольняла потреби мешканців міста.
Рухатися за цим самим алгоритмом далі не можна, бо це не працюватиме. Сучасні реалії вимагають нового підходу. Приклад тому – реконструкція Поштової площі 2012 року. Проект хороший тим, що пішохідна зона об’єднується над розв’язкою. У той же час безліч проблем створює торговельний центр, що передбачений проектом. У ньому є відповідні інвестиції від бізнесу, але не врахована думка людей. Тобто влада і бізнес спробували домовитися, а містян до обговорення залучити не змогли. Саме тому проект наразі заморожений і не працює. Це мінус для міста, для його мешканців, для репутації муніципалітету і для інвестора.
Цей приклад чітко відображає, що проект ніколи не запрацює, якщо він не враховує думку людей, для яких він мав бути створений.
Перший крок до налагодження нової системи співпраці – долучати мешканців, у ті процеси, які відбуваються в місті. А зробити це не так вже й просто, адже з радянських часів залишилася тотальна недовіра: «Навіщо витрачати сили і час, якщо врешті все вирішать без мене». Коли люди відчуватимуть приналежність до міста, зацікавленість ним, буде формуватися запит на якісний публічний простір. Тому важливо повністю переглянути цей процес та підпорядкувати його інтересам мешканців.
«Нова Контрактова» – перший приклад того, як у Києві абсолютно новим способом почали змінювати міський простір: через практику воркшопу у 2012 році, конкурсу у 2015 році, який виграв колектив архітекторів «Київська вітальня». Зараз центральний сквер на площі повністю очистили від торгових кіосків і так відновили втрачений громадський простір. Це стало першим помітним кроком реконструкції цього простору.
Про стратегію у ландшафтній архітектурі
Без загального розуміння, як має розвиватися місто, коли немає глобальної стратегії розвитку, дуже важко реалізовувати великі значущі проекти. Тільки стратегія дає змогу відповісти на ці питання: якими ресурсами володіє місто, у чому ідентичність цього міста, на яких напрямках розвитку потрібно робити акцент. Завдяки урядовим організаціям Німеччини і Швейцарії, для Вінниці, Полтави, Одеси, Житомира, Чернівців, Львова, частково для Києва запустилися процеси створення стратегії за концепцією інтегрованого розвитку. Це європейська модель, за якою спеціалісти з різних галузей: культура, економіка, транспорт, архітектура – об’єднуються, щоб визначити оптимальний шлях розвитку міста.
Прикладами перших кроків у реалізації розроблених стратегій є проект Соборного майдану в Житомирі, проект території Облдержадміністрації у Полтаві, а також проект площі Перемоги у Вінниці. Як на мене, Вінниця найбільш вдало та ефективно рухається за концепцією інтегрованого розвитку.
Всі ці проекти створювалися лише за участі мешканців міста. Стратегія визначає глобальне завдання, а потім у співпраці з містянами воно конкретизується, набуває саме того вигляду, у якому буде реалізовуватися. Завдання ландшафтного архітектора – зрозуміти, яким чином задовольнити потреби всіх зацікавлених сторін: і містян, і муніципалітету, і бізнесу, – щоб сформувати ідею якісної зміни міського середовища.
Коли містяни беруть участь у розвитку міста, відчувають, що їхня думка важлива і на їхні потреби реагують, зв’язок між містом і мешканцями посилюється в рази. Для України це дуже актуально з огляду на кількість людей, які виїжджають за кордон. Тому що їх тут нічого не тримає, немає соціальних зв’язків, немає прив’язаності до міста.
Чим Україна може здивувати світ
Від більшості європейських країн ми вже відстали у розвитку на 60 років. Вони весь цей час розробляють стратегії розвитку міст, вдосконалюють їх. Німеччина, наприклад, провела децентралізацію 40 років тому. Чи можемо ми у такому разі дати щось світові у цій сфері? Так, адже у нас зовсім інший контекст розвитку, у нас є свій унікальний досвід і ми можемо пропонувати цей досвід світові.
Наша студія зараз співпрацює із зарубіжними архітекторами. Вони звертаються до нас, бо їм уже не цікаво займатися тими проблемами, які виникають в їхніх містах, їм цікаві нові проблеми, нові унікальні механізми вирішення, які зараз формуються у нас. Наші механізми вирішення можуть бути корисними.
Ландшафтна архітектура – це не про рослини, оформлення чи декорації. Це потужний інструмент формування фундаменту стратегічного розвитку міста. Європейські приклади розвитку якісного громадського простору показують, що це впливає і на розвиток соціальних зв’язків, і на економічне зростання міста, і на якість життя загалом. Тобто місто від цього отримує набагато більше, ніж просто оформлення простору.
Місто – це відображення суспільства без прикрас, це і є ми.
2454 
.JPG)
