Досвід повоєнної відбудова житла в Грузії: уроки для України

Досвід відбудови
житла у Грузії 

Грузинська 5-денна війна, захоплення росією Південної Осетії та Абхазії, не обійшлися без руйнувань та жертв. Отже, країна має власний досвід відновлення житла та інфраструктури після таких масштабних трагічних подій. З огляду на величезний обсяг руйнувань в Україні через війну, розпочату рф, нам знадобляться як фінансові й людські ресурси, так і ідеї щодо швидкого відновлення житла та інфраструктури в різних регіонах нашої країни. Тож досвід різних країн, зокрема і Грузії, може стати у пригоді. 

Грузія, як і Україна, стала жертвою військової агресії з боку росії. Обидва конфлікти мають спільне підґрунтя – територіальні суперечки, і в обох випадках рф виправдовує власні дії захистом своїх громадян на інших територіях.

Сучасна військова агресія росії в Україні розпочалася 2014 року з анексією Криму. Головними причинами цього конфлікту були суверенність України, економічні та геополітичні інтереси росії, а також її незгода з курсом України на євроінтеграцію.

Конфлікт у Грузії виник через територіальні суперечки між країною і регіонами Південної Осетії та Абхазії. Грузія відмовлялася визнавати незалежність цих двох регіонів і намагалася відновити свій контроль над ними. росія виправдовувала військову інтервенцію як захист своїх громадян, що проживали в Південній Осетії та Абхазії. Це втручання призвело до повномасштабної військової конфронтації між Грузією та росією зі значними людськими та матеріальними втратами.

Після завершення воєнних дій, Грузія почала працювати над відновленням житла для постраждалих громадян та інфраструктури в регіонах, що зазнали руйнувань.

Читайте:

Повоєнна відбудова: як досвід Боснії і Герцеговини та Великої Британії може бути корисний Україні (ІНФОГРАФІКА)

Внаслідок збройних конфліктів (у 1990-х роках – з військовими формуваннями осетинів та абхазів, у 2008-му – з росією) були три хвилі, коли люди були змушені залишити свої домівки:

1. У 1989–1992 роках у Цхінвальському регіоні, що розташований у Південній Осетії.
2. У 1992–1993 роках велика кількість людей була вимушена покинути Абхазію.
3. 2008 року знову відбулося масове переміщення людей із Цхінвальського регіону.

Загалом ці події призвели до того, що більш ніж 253 500 осіб (приблизно 6% населення Грузії) стали вимушеними переселенцями. Основним завданням стало не лише відновлення зруйнованих міст і сіл, а й пошук нового житла для великої кількості людей.

Звісно, також фіксувалися випадки пошкодження та руйнування будинків і майна, особливо в місцях зіткнення, близьких до лінії розмежування.

Швидкі рішення для забезпечення житлом переміщених осіб і біженців

Після перших хвиль внутрішнього переселення в 1990-х роках забезпечення житлом людей, які втратили свої домівки через війну, було не надто добре організовано. Зміни на краще почалися після «революції троянд» і зміни влади Грузії у 2003 році.

Важливою стала прийнята Державна стратегія щодо ВПО та планів дій, розроблених на її реалізацію.

Також важливою була законодавча база, що регулювала права переміщених осіб, зокрема право на повернення на свою землю (реституцію). У Грузії були прийняті закони, які гарантували ці права. Якщо реституція була неможливою, людям надавалися право на альтернативне житло або грошова компенсація.

Читайте:

Після війни 2008 року грошову компенсацію отримували лише ті, хто втратив своє житло через бойові дії і не був вимушеним переселенцем. Місцеві влади надавали грошову допомогу для ремонту будинків (до $15 000). Якщо ремонт коштував більше, сім'ї отримували грошову компенсацію для будівництва або придбання нового будинку (також до $15 000).

Для найбільш вразливих груп населення існували короткострокові програми субсидування орендної плати (тривалістю до трьох місяців).

Спочатку людей, які виїжджали з окупованих територій, розселяли в державні та комунальні будівлі, як-от: санаторії, школи, готелі тощо. Більшість цих місць не були призначені для постійного проживання, і їх розглядали як тимчасові рішення, чекаючи на повернення в рідні домівки. Коли стало очевидним, що конфлікт не має швидкого вирішення, деякі із цих будівель були відремонтовані та передані у власність переміщеним особам. Інші об'єкти, які не могли бути адаптовані для постійного проживання, довелося залишити або надавати компенсацію для пошуку нового житла.

Однак основною проблемою залишається те, що багато переміщених осіб досі живуть у колективних центрах, навіть там, де стан приміщень був незадовільним ще на момент їх переселення. У 2008 році 45% переміщених осіб жили саме в цих центрах.

Грузинська політика відновлення житла

Для громадян, які отримували грошову допомогу від держави (зазвичай це були люди, які мешкали близько до зони конфлікту, не були вимушеними переселенцями і потребували ремонту), у муніципалітетах були створені спеціальні комісії. Вони приймали заявки від людей, проводили перевірку та оцінювали шкоду, завдану житлу внаслідок конфлікту. Усі ці дані та виділені компенсації фіксувалися в спеціальних реєстрах. Така система працювала для людей, які були вимушеними переселенцями з Південної Осетії внаслідок подій 2008 року.

Що заважає створювати нові міста в Україні

Окремо функціонував реєстр для тих, чиє житло залишилося на окупованих територіях і для кого це майно стало втраченим. Ця інформація стане важливою після повернення грузинських територій і деокупації, коли розглядатиметься питання повернення цього житла власникам або їхнім спадкоємцям відповідно до законодавства про реституцію.

Для тих, хто був вимушеним переселенцем у 1990-х роках, процес документування був складнішим, оскільки тоді в Грузії ще не проводилося приватизації, і важко було довести право власності на житло. Відомості про минуле житло переважно використовувалися для фіксації права на повернення, але не впливали на вибір нового житла (наприклад, за площею чи розташуванням).

Фіксація збитків і втрат рухомого майна не проводилася систематично. Гуманітарні організації та іноді муніципалітети могли відшкодовувати вартість втраченого майна, такого, як худоба, але це стосувалося, головно, людей, які не були вимушеними переселенцями, але проживали близько до зони конфлікту.

Фактично Грузія не проводила політику відновлення житла, за винятком ремонту житла, яке зазнало пошкоджень під час бойових дій і знаходилося на передовій. На щастя, решта країни не зазнала значних руйнувань. Основною проблемою після окупації частини грузинських територій стало забезпечення постійним житлом внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та їхня організація в нових місцях проживання.

Для розв'язання проблеми житла ВПО на довгий строк на державному рівні було ухвалено низку документів, зокрема стратегію з питань ВПО, план дій для її виконання, правила та критерії для забезпечення довгостроковими рішеннями щодо житла ВПО. Ці документи визначали підходи до забезпечення житла, критерії та етапи його розподілу, а також інші питання – зайнятість і соціальний захист ВПО.

Одним із довгострокових рішень щодо житла було надання права на приватизацію житлової площі в колективних центрах, де спочатку розміщували ВПО для тимчасового проживання, але потім вони стали їхнім постійним житлом. Також важливою була установка мінімальних стандартів житла в цих колективних центрах (багато з них були в поганому стані ще на момент розселення). Стандарти були розроблені і введені в дію, коли більшість ВПО вже мали власну нерухомість і не могли отримувати інше житло; інша частина ВПО мала кращі умови, оскільки мінімальні стандарти проживання убезпечували від розселення в напівзруйнованих будівлях.

Загалом після 2008 року в Грузії використовувалися кілька методів для забезпечення ВПО довгостроковим житлом, зокрема будівництво котеджних містечок, викуп квартир від забудовників, іпотечне кредитування (субсидія на половину ціни) та інші програми. Фінансування цих ініціатив переважно здійснювалося коштом державного бюджету, а також за підтримки міжнародних донорських організацій.

Координацію роботи з ВПО здійснює Міністерство у справах вимушено переміщених з окупованих територій осіб, біженців та розселення Грузії. Міністерство відповідає за більшу частину фінансування, яке виділене на забезпечення житлом ВПО, і координує роботу інших організацій і донорів. У 2014 році була створена Агенція з питань життєдіяльності ВПО для додаткової координації роботи.

Правила та критерії для розподілу житла були розроблені й періодично переглядалися на основі консультацій із неурядовими організаціями та іншими стейкхолдерами.

Система розподілу мала застосовувати принцип ранжування на основі балів, щоб спершу надавати житло тим, хто його найбільше потребує.

Рішення про виділення житла ухвалює спеціальні комісії на основі заявок від ВПО, коли з'являється житло для розподілу. Міністерство у справах вимушено переміщених осіб координує цей процес і інформує ВПО в громадах, де надаватиметься нове житло, з метою стимулювання їх подавати заявки на участь у програмі. Міністерство також визначає, які категорії ВПО можуть взяти участь у конкурсі і організовує відбір та оцінку кандидатів. Місцеві органи влади обмежені лише виділенням земельних ділянок для будівництва.

У 2021 році з’явилися перші рішення Європейського суду з прав людини, які визнають росію винною в порушенні базових прав населення на окупованих територіях, зокрема на захист власності.

Вартість відновлення житлового фонду та результати відбудови

У 2008 році міжнародні донори надали Грузії $4,4 млрд, із яких $350 млн були спрямовані на допомогу людям, які були вимушені покинути свої домівки після конфлікту з росією. У 2018 році Грузія зазначила, що хоча вже забезпечено житлом 43% внутрішньо переміщених осіб, ще потрібно близько $800 млн для задоволення потреб решти людей.

Щороку спостерігається недостатнє фінансування для вирішення проблеми житла, і міжнародні партнери надають менше грошей, що призводить до повільного темпу надання житла внутрішнім переселенцям, хоча будівництво і реконструкція житла відбувається регулярно.

На 2022 рік у Грузії зареєстровано 91 671 родину внутрішніх переселенців, і з них 45 715 вже отримали постійне житло. Щорічно надання нових будинків або ремонт і передача у власність державних житлових приміщень відбувається повільно, але систематично. Торік було розселено понад 4000 сімей, у 2021 році – 1572 родини, у 2020-му – понад 2300 сімей.

Корисне для України

Загалом Грузія намагається системно вирішувати проблему житла для вимушених переселенців, але це відбувається досить повільно. Щороку купують квартири та будують нове житло, але цього недостатньо, щоб впоратися з усією потребою.

Однією з основних помилок було вважати проблему вимушеного переселення тимчасовою, і ця помилка затягнула її розв’язання на десять років. В Україні також важливо взяти до уваги цей досвід, адже спроби створення окремих поселень для внутрішніх переселенців в Грузії не дали хороших результатів.

Низка опитувань свідчить, що це ускладнювало інтеграцію переселенців в громади, пошук роботи, отримання освіти та медичних послуг. З іншого боку, ініціатива щодо викупу квартир у забудовників отримала високу оцінку, оскільки дала можливість переселенцям жити рівнозначно з місцевим населенням і швидше адаптуватися до нового життя.

Процес відбудови в Грузії затягнувся

Загалом у Грузії розв'язання проблеми житла для людей, які постраждали від окупації та воєнних конфліктів, стало одним із головних пріоритетів. Держава ухвалила важливі стратегічні та нормативні документи стосовно цього. Проте питання з житлом для переміщених осіб ще не вирішено остаточно.

У Грузії використовують кілька методів, щоб надати вимушеним переселенцям постійне житло, як-от: будівництво нових будинків, покупка квартир від забудовників, надання субсидій для іпотечного кредитування та передача житла у власність у колективних центрах. Проте цей процес розгортається дуже повільно через нестачу фінансування.

Основним принципом розподілу житла є підтримка сімей, які є найбільш уразливими та найбільше потребують житла. Проте система оцінки цих критеріїв не завжди справедлива.

Держава також веде реєстр переміщених осіб та їхнього майна, яке залишилося на окупованих територіях. Це допомагає відстежувати прогрес у розв'язанні проблеми житла, а також надає важливу інформацію на випадок, якщо люди зможуть повернутися на свої території.

Окрім проблем у розподілі житла, існують інші серйозні питання, такі як стан колективних центрів, де проживають багато переміщених осіб. Уряд і державний бюджет відіграють ключову роль у розв'язанні цих проблем, однак важлива роль також належить міжнародним партнерам і донорським організаціям.

Цікаво про ремонти: тепла підлога: комфорт і економія витрат на опалення

Читайте більше новин про відбудову України у спецтемі на Build Portal

Автор: Марія Мигаль

 Публікація відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції Build Portal може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.