МІСІЯ - БУДІВНИЧИЙ!

Автор: Анатолій МАТВІЙЧУК,
Член Спілки письменників України,
Народний артист України 
                                       

Є професії, без яких дуже важко уявити собі наш сучасний світ, і саме до таких, безумовно, належить професія будівельника. Невідомо достеменно, скільки століть чи тисячоліть нараховує вона? Єдине, що є беззаперечним, - ця професія виникла тоді, коли перші люди вийшли з печер і почали облаштовувати своє життя у відповідності зі своїми уявленнями і можливостями. Це вже потім, відштовхуючись від професії, з'явилося таке поняття як архітектура. Хтось називає її застиглою музикою, а хтось обличчям цивілізації. Але, так чи інакше, беззаперечно одне: будівельник – одна з найважливіших і найбільш важливих професій сучасного світу.

Але навряд чи такі думки часто відвідують нас, мешканців великих мегаполісів, для яких життя в «кам′яних джунглях» – звична сіра буденність, позбавлена якихось естетичних почуттів. 

Ми користуємось  цими благами цивілізації, майже не задумуючись над тим, що у кожного міста, району чи  окремого будинку були чи є по сьогодні свої  творці – архітектори, прораби, інженери, будівельники. Частіше за все, ми навіть не знаємо їх імена – і лише якісь особливі обставини роблять ці імена загальновідомими.

Житловий комплекс «Чайка», про який далі піде мова, якраз і є таким нетиповим для нашої дійсності об′єктом, який несе на на собі яскравий відбиток свого творця – людини неординарної, різносторонньої і успішної.  А це має неабияке значення в конктексті  теми моєї розповіді.

Йому знадобилося лише якихось півтора десятиліття, аби тут, у мальовничій околиці Києва, де навіть сьогодні блукають косулі і лосі, виріс новий, за всіма параметрами житловий район - ні, не район, а ціле містечко з багатотисячним населенням, зручне, яскраве і затишне, яке продовжує стрімко розвиватися. Фахівці стверджують, що йому поки що немає рівних в Україні.

Але зважте, що проектувалося і будувалося воно без жодної державної підтримки, далеко не в ідеальних умовах життя. Соціальні потрясіння, економічні негаразди, кризи на державному рівні – усе це максимально ускладнювало задачу.

І справді, питаю в себе, чи можна було щось реально протиставити цим об′єктивним факторам нашого спільного життя? Виявляється, можна, передусім, на особистісному рівні, маючи неабиякий комплекс індивідуальних якостей, серед яких – твердий характер, міцна воля, працездатність, організаційний хист та професійний талант…

Гадаю, для тих, хто ще не зрозумів про кого йде мова, варто назвати ім′я людини, з якою пов′язана вся історія Житлового Комплексу «Чайка» - від самої ідеї і аж до його сьогодення. Це – Олексій Володимирович Кулагін, український підприємець, керуючий власник девелоперської компанії «Омокс». Володар звання «Топ-менеджер будівельного ринку України». У 2011 році він отримав званння «Людина року» за професійні досягнення в галузі будівництва. 2012 року ЖК «Чайка» був визнаний Найкращим житловим комплексом року в Україні. Починаючи з 2014 року керована Олексієм Кулагіним фірма «Омокс» регулярно отримує звання «Лідер будівельної галузі України».

Називаючи ці відзнаки, титули і нагороди (далеко не всі, а лише деякі!) , я подумав про те, що для одних людей складні життєві обставини часто слугують виправданням своїх невдач, тоді як у інших вони підкреслюють значимість досягнутих перемог. А таких важких обставин і критичних моментів у біографії Кулагіна було чимало, він ніколи не уникав їх, а здається, навпаки, ішов назустріч, аби випробувати себе на міцність. Узяти хоча б факт страшного землетрусу у Вірменії 1988 року. Епіцентр руйнувань припав на місто Спітак, де 10-бальні коливання практично знищили все місто. І саме туди з України однією з перших прибула на допомогу бригада тресту «Стахановшахтобуд», яку очолював 33-річний Олексій Кулагін.  А до цього ще була драматична історія ліквідації наслідків після вибуху Чорнобильскої АЕС у 1986 році: робота по створенню котловану для Четвертого енергоблоку, побудова шаленими темпами житла для евакуйованих мешканців Прип'яті…  Орден Леніна, який він тоді отримав за свою неймовірну роботу і досі нагадує йому про ті часи. Щоб там не говорили сьогодні, але це - нагорода, якою можна і варто сьогодні пишатися!

Та слідом за названими катаклізмами, тоді настав ще один драматичний момент – розпад СРСР. Він потягнув за собою низку економічних втрат, серед яких – катастрофічний занепад усієї шахтарської галузі, масова втрата шахтарями своєї роботи…

Саме тоді йому, закоханому у степи рідного Донбасу, довелося перебратися до столиці України, поміняти життєві пріоритети, оволодіти новими для себе знаннями, відкриваючи нові горизонти і розробляючи нові перспективні ідеї.

Нову ідею всього його наступного життя невдовзі підкине йому саме життя. У процесі оцінки земельних ресурсів Київщини, він якось натрапляє на закинуту земельну ділянку. На ній – посеред величезної лісової галявини якимсь химерним привидом виглядала полишена з радянських часів недобудова санаторію для воїнів-інтернаціоналістів. Зрозуміло, чому цей санаторій  планували збудувати саме тут: ідеальна зелена зона на межі із столицею, чисте і цілюще повітря настояне на трунках соснового лісу. Саме тоді і виникла думка – не руйнуючи досить міцний і надійний каркас будови (його міцність підтвердила тоді фахова експертиза), зберігши максимально існуючу екосистему, розпочати тут будівництво особливого житлового комплексу, де люди могли б відчувати особливий затишок і комфорт, психологічно відпочивати від впливу великого міста, а також ростити і виховувати своїх дітей у максимальному контакті з живою природою. Можливо, вже тоді ця ідея набула свого смислового і словесного вираження, яке сьогодні стало гаслом забудовника ЖК «Чайка»: «Ми не будуємо житло – ми створюємо життєвий простір для нових життєвих історій».

Але, гадаю,  історія Олексія Кулагіна і справи його життя була б  неповною, якщо б не була озвучена його особиста історія, а саме та, знакова зустріч із найважливішою, найдорожчою людиною, його майбутнім діловим компаньйоном, найвідданішим другом і врешті-решт коханою дружиною - Оксаною Георгієвною. Треба сказати, що в обох до цього часу вже був чималий життєвий і професійний досвід. Але тут, як висловлюються філософи, поєднання двох яскравих особистостей дало у результаті небачений сплеск синергії, коли бажання, мрії і зусилля двох людей не подвоюються, а множаться багаторазово, даючи несподіваний і дивовижний ефект.

Доля подарувала мені можливість спостерігати за цим особливим подружжям впродовж багатьох років – тож я не перестаю дивуватися тим особливим стосункам, які цементують їхній дивовижний тандем. У кожного з них свої риси характеру. Він – генератор ідей, інтроверт, прагматик і реаліст. Вона чудовий комунікатор, менеджер, екстраверт і перфекціоніст. Він – жорсткий, заточений у процесі багаторічних успішних занять спортом на перемогу, причому найшвидшим шляхом! Вона психологічно гнучка і стримана, її очей не минає жоден нюанс, жодна деталь. З усіх варіантів вона завжди вибере не найкоротший, а найефективніший і найефектніший. При цьому вона зробить максимально все, щоби в процесі досягнення результату не виникало відвертих непорозумінь. 

Однією з найважливіших причин цієї гармонії подружжя вважає те, що вони розглядають свою спільну будівельну справу – зокрема, розбудову ЖК «Чайка», не просто як бізнес, а як особливу життєву місію, в процесі виконання якої вони максимально себе реалізують, отримуючи відповідні, важливі для обох результати. І це розуміння вони змогли донести до абсолютно всіх, хто сьогодні працює на «Чайці» - починаючи від офіс-менеджерів, рекламістів, економістів, технологів, прорабів і аж до будівельників і навіть охоронців житлового комплексу. Вони всі – як велика, дружна і міцна родина – і це особливо чітко відчувається під час проведення різноманітних корпоративних свят, що завжди проходять тепло, яскраво і емоційно.

Утім, доля ніби перевіряє їхню велику і дружну спільноту на міцність. Безперечно, найважчою за всі 15 років існування ЖК «Чайка» ситуацією була та, що виникла наприкінці 2019 року.

Це було ні багато, ні мало – безпрецедентне і нагле рейдерське захоплення їхнього житлового комплексу з боку колишнього ділового компаньйона. Важко сказати, що дозволило йому зважитись на цей ганебний крок – відчуття безкарності укупі з нахабством? Заздрість до свого успішного колишнього партнера? Бажання легко відкусити ласий шматок від чужого короваю?!… 

Так чи інакше, одного ранку прийшовши на роботу, працівники офісу ЖК «Чайка» побачили озброєних автоматами людей в уніформі, які мали в розпорядженні пакет підроблених документів, що свідчив лише про одне – ЖК «Чайка» тепер матиме інших власників…

Упевнений, що цій драматичній боротьбі законних власників проти нахабних рейдерів може бути присвячене чимало емоційних сторінок не тільки журналістського дослідження, а навіть кіносценарію для хорошого блокбастера про те, як інколи добро і зло міняється місцями, і що з того може бути…

У результаті  багатомісячної боротьби, бюрократичної тяганини і десятків судових засідань справжнім власникам все ж вдалося відстояти свої законні права, які гарантують ЖК «Чайка» і його мешканцям благополучне, стабільне і прогнозоване життя. Добре все, що добре кінчається. Пережите лише згуртувало міцний колектив довкола його лідерів і загартувало Олексія та Оксану Кулагіних. Олексій став досвідченішим, обережнішим у виборі ділових партнерів, навіть відкрив у собі хист до філософії та літератури, видавши книжку «Сто думок про життя, і улюблену справу».

З роками його думки, погляди і вислови набувають усе більшої державницької ваги. Відчувається, що йому болить. Про що б не заходила мова – про фінансову чи економічну систему країни, чи про державну політику, Олексій Кулагін стоїть на засадах справжнього патріотизму зі своїми власними, підтвердженими практикою критеріями, маючи свої погляди відносно змін на краще в житті Україні.

Я ніколи не намагався задати йому питання: чи щасливий він, чоловік, який кращі роки свого дитинства провів у невеличкому містечку Щастя, що на Луганщині? Гадаю, що відповідь до певної міри була б позитивною – бо зміг реалізуватися в житті.   І щодня на практиці продовжує підтверджувати правильність своїх принципів: про людину мають більше говорити її справи, аніж її слова. І в цьому весь Кулагін.

Мені пощастило бути знайомим з ним ще з дев′яностих років минулого століття. Для мене він і надалі залишається надихаючим прикладом професійного таланту і людської наполегливості. 

Вітаючи його з Днем Будівельника, професійним святом, яке до речі, було започатковано колись, саме в рік його народження ( 1955 рік!). І я бачу певний символізм у цьому співпадінні, тому що так пишеться біографія людини і так твориться історія, країни, в який судилося жити і творити цій людині.

Тож в нинішньому році, 2020 році,  ми маємо одразу кілька ювілеїв одразу - 15-річчя ЖК «Чайка», 65-ліття Олексія Кулагіна і 65-літню річницю відзначення Дня Будівельника. Є що святкувати! Попри всі складності і драматичні реалії нашого сьогодення. Рівняймося на кращих – саме в цьому запорука нашого успішного майбутнього! 

І нехай ще довго за Олексія Кулагіна говорять не слова, а його переконливі справи! Многая літа Будівничому!

Із Днем Будівельника нас усіх!