Петро Шилюк: Будуємо за сучасними вимогами, прагнемо працювати відповідально, прозоро і чесно

Сучасне будівництво

"Нещодавно у Будівельній палаті ми підбивали підсумки 2018 року. Аналізували загальні показники, передовсім, введення в експлуатацію житла, промислових та інфраструктурних об’єктів.

Лунало багато різних думок, але всі зійшлися на тому, що ситуація в галузі вимагає активізації роботи всіх учасників будівельного ринку, зокрема і Будівельної палати як найбільшого об’єднання будівельників України.

Коли в державі розвивається виробництво, з’являються нові підприємства, автошляхи, мости, будується житло – країна має майбутнє.

Оцінюючи в цілому роботу будівельного комплексу протягом минулого року, можемо сказати, що підсумки досить суперечливі.

З одного боку, є збільшення загальних обсягів будівництва – на 104,4%. Без розкачки почали і нинішній 2019 рік.

Порівняно з іншими галузями будівництво виглядає досить непогано. Так, за індексом виробництва у 2018 році будівництво поступається лише сільському господарству, зате випереджає, наприклад, промислове виробництво, добувну промисловість.

Водночас звертає на себе увагу зниження індексу капітальних інвестицій у будівництво – 86,1% порівняно з 2017 роком.

Зменшилася і загальна площа прийнятого в експлуатацію житла – на 5,7% – тоді як потреба в ньому в нашій країні лише зростає, передовсім за рахунок вимушених переселенців, учасників бойових дій.

Очевидно, що всі ці нерівномірності розвитку є відображенням загальних тенденцій економічного становища країни.

Між тим світова практика свідчить, що саме будівельний комплекс, зокрема, будівництво житла є одним з ефективних засобів виходу з кризи. Сполучені Штати Америки в період Великої депресії, Західна Німеччина після Другої світової війни різко активізували саме будівельну галузь, спрямовували туди потоки інвестиції – бюджетні, фондові, залучали кошти населення. Відповідно зростала частка будівництва у структурі ВВП країни.

Нині середній показник частки будівництва у ВВП європейських країн становить близько 6%, наприклад, у Польщі 9%. А в Україні лише трохи більше 2%.

І це при тому, що вітчизняний будівельний комплекс готовий будувати багато, якісно, за сучасними енергозберігаючими вимогами. Маємо і виробничі потужності, і досвід використання новітніх матеріалів і технологій. Незважаючи на всі кризові явища, галузь зберегла кадровий потенціал, достатній для реалізації масштабних завдань.

До всього цього активно долучається і Будівельна палата, її експертне середовище.

Як відомо, розвиток будівництва стимулює 5-7 інших, суміжних галузей економіки, створення додаткових робочих місць.

То чому ж ми тупцюємо на місці?

Перш за все, через брак коштів, інвестицій, до того все ще багато питань вирішується у непрозорий спосіб.

Потрібні комплексні програми залучення потужних інвесторів, розвиток державно-приватного партнерства, подальша дерегуляція, загальне поліпшення бізнес-клімату в країні. .

Тут слід сказати, що Уряд, Мінрегіон останнім часом здійснюють кроки щодо спрощення ведення будівництва.

У 2018 році, як відомо, у світовому рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business за компонентом “Отримання дозволів на будівництво” Україна показала відчутне зростання – з 140-го на 30 місце.

За сукупними показниками цього рейтингу Україна посіла 76-е місце серед 190 країн.

Але як це відчувається на практиці?

Ми часто чуємо виступи, інтерв’ю, своєрідні рапорти про чергові зусилля Мінрегіону щодо усунення бюрократичних перепон у будівельній справі, запровадження нових ДБН, про законодавчі зміни у містобудівній діяльності. Навіть було заявлено, що кожен пункт просування у рейтингу легкості ведення бізнесу може залучити в економіку країни до 600 млн.дол. інвестицій.

На жаль, статистика свідчить, що не все тут так гладко.

Обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну зростають не так швидко, як хотілося. Минуло року, наприклад, отримали приріст лише у 400 млн.дол.

Будівельна палата і я, її Президент, від імені будівельної спільноти на всіх рівнях заявляємо про необхідність вжиття ряду заходів, які можуть позитивно вплинути на ситуацію.

Передовсім йдеться про таке:

• На законодавчому рівні слід забезпечити повноцінне фінансування державних програм будівництва доступного житла для пільгових категорій громадян та молодіжного кредитування. Адже поки що виходить так, що програми є, а фінансування мінімальне.

Підтримуємо наміри Уряду щодо забезпечення житлом учасників бойових дій, зокрема, ветеранів АТО/ООС та внутрішньо переміщених осіб, через механізм відповідної бюджетної програми. Її ініціює Міністерство у справах ветеранів. За офіційними даними сьогодні в Україні налічується близько 326 тисяч учасників бойових дій, зокрема, ветеранів АТО. Ще майже 1,4 млн внутрішньо переміщених осіб взято на облік.

• В умовах децентралізації та суттєвого зростання доходів місцевих бюджетів з’являються нові можливості для розширення фінансування регіональних програм будівництва житла для громадян, які потребують соціального захисту. Ми підтримуємо розширення цих та подібних місцевих програм, що сприятиме вирішенню житлових проблем громадян, покращенню демографічної ситуації та забезпечуватиме сталий розвиток регіонів.

Відповідні пропозиції ми з нашим партнером – Держмолодьжитло – не раз направляли до урядових структур.

• Давно вже назріло-перезріло питання прийняття нової редакції закону «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», законів «Про орендне житло», «Про лізинг житла», які відкрили б нові можливості для будівництва масового і доступного житла, зокрема стимулювали залучення додаткових інвестицій. Навколо цих законопроектів було багато розмов, нами проведено не один круглий стіл чи конференцію, але справа не рушить з місця.

Скільки ще чекати?

• Не вперше говоримо про необхідність прийняти державну програму підтримки індустріального будівництва як одного з напрямів швидкого спорудження сучасних енергоекономічних панельних житлових будинків. Для широкого запровадження індустріального будівництва необхідна кардинальна реконструкція та модернізація виробничої бази багатьох підприємств.

І мова тут не про бюджетне фінансування таких програм, а про те, що слід законодавчо створити сприятливі умови для технічного переозброєння наших підприємств, зокрема, передбачити певні преференції для імпорту нового устаткування та обладнання (якщо його не в змозі випускати вітчизняний виробник).

• Ми також пропонуємо розробити механізм запровадження договірних відносин між забудовниками, підрядними організаціями та органами місцевого самоврядування з метою вирішення питань прозорого відведення земельних ділянок, спрощення дозвільних процедур, координації взаємодії будівельників з відповідними комунальними службами тощо. Натомість, забудовники передають частину новоспорудженого житла місцевій владі для наступного виділення його тим категоріям громадян, які потребують соціального захисту.

Наш партнер – Асоціація міст України підтримує таку пропозицію.

Водночас хочу звернути увагу на такий аспект як комплексний розвиток територій. Йдеться про те, що за останні роки з’явився перекіс у здійсненні будівництва: багато будується житла, і мало – дитячих садків і шкіл. Виникає соціальна напруга щодо переповненості навчальних класів, з чергами на місця у дитсадках.

І часто несправедливо звинувачують у цьому будівельників, які насправді сплачують податки, вносять свою дольову участь.

Вважаю, що інвестори і місцева влада обопільно зацікавлені у розвитку міських територій і повинні, як кажуть, бачити перспективу, керувати процесом, балансувати інтереси громадськості і забудовників.

Приклад вдалого розвитку міської території маємо у Києві, у ЖК «Милославичі», де корпорація «ДБК-Житлобуд» збудувала не лише житло, але й дитячий садок вартістю понад 70 млн грн. на 280 місць. Його передано у комунальну власність.

В Голосіївському районі столиці компанія «Ліко-Холдинг» спорудила не лише багатоповерхові житлові комплекси, але і сучасний спортивний центр з басейном, торговий і медичний центри, дитсадок, школу.

Подібні підходи демонструє і вінницький концерн «Поділля», ряд інших об’єднань – членів Будівельної палати.

Але є і протилежні випадки.

У Львові, наприклад, демонтують 7-поверховий будинок, споруджений без відповідних дозвільних документів. Самобуд став предметом судових спорів у різних інстанціях, справа дійшла аж до Верховного суду. Легалізувати самобуд не вдалося і тепер влада отримала законні підстави на його знесення. Коштуватиме це міському бюджету не багато не мало 3 млн грн.

Демонтаж нещодавно почався і в Києві, на Осокорках. Зносять шляхопровід, який, як виявляється, незаконно був прокладений на землях комунальної власності для будівництва нового житлового масиву.

Тут конфлікт міста і забудовника пішов ще глибше, аж до розірвання Київрадою договору з будівельною компанією про оренду земельних ділянок, де планувалася комплексна забудова. На це були відповідні дозволи. Тепер тут на вимогу громадськості будуть споруджувати еко-парк.

Суперечки навколо земельних ділянок, самочинне будівництво – загалом справа не нова, але зараз ми бачимо, як міська влада у Львові, Києві, в інших містах починає нагадувати про свої повноваження, зокрема, щодо розробки місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови, врегулювання земельних відносин, використання природних ресурсів.

На сайті КМДА за підсумками березневої зустрічі із представниками активістів, які виступають проти проблемних будівництв, з’явився чималий перелік уже розпочатих об’єктів, відносно яких будуть проведені позапланові перевірки.

Можу лише вітати зусилля громадськості, які обстоюють своє право жити у нормальному природному середовищі і не дозволяють хаотично забудовувати свої міста.

Але виникають питання до контролюючих органів, до місцевої влади. Адже житлове будівництво – це не голка в сіні, його не сховаєш навіть за високим парканом, за охороною. Люди все бачать, реагують на свавілля і порушення містобудівних норм, і саме територіальна влада має бути справедливим арбітром у суперечках між громадськістю і забудовниками. Для цього у неї є всі повноваження.

На практиці ж буває інакше. Конфлікт сторін розгорається, а будівництво триває, в нього вкладається дедалі більше коштів, інвестор чекає на свої квартири, аж раптом з’являються адміністративні приписи і рішення.

Хто в такому випадку крайній? На жаль, це підрядні будівельні організації, які зайшли на об’єкт, розпочали роботи, витрачають матеріальні ресурси, а потім будівництво виявляється лише «частково законним».

Страждає і той, хто вклав свої кошти у спорудження омріяного житла. Йому, як кажуть, не до жиру, не до проблем довкілля.

Така ситуація породжує недовіру громадськості до влади – місцевої і центральної (обов’язково!), незадоволення її діями чи бездіяльністю, виникають підозри у корумпованості, закулісних домовленостях…

Цілком підтримую слова Прем’єр-міністра В.Б.Гройсмана, який нещодавно на зустрічі з міськими головами сказав:

«У нас є дуже успішні приклади (розбудови міст), а є й проблеми. Будуються великі багатоповерхівки, ущільнюється забудова, при цьому землі передаються без аукціонів, що робить громаду біднішою. Пайова участь або сплачується не в повному обсязі, або взагалі не сплачується. А це мільярди. І це також робить наші громади біднішими. – Проектують одне, а потім збільшують поверховість, обсяги забудови, корумпують чиновників і намагаються якимось чином домовитися про введення об’єктів в експлуатацію. Починається розбудова різних тіньових схем. Хто від цього страждає? Пересічний український громадянин. І ми не можемо і не маємо права ставити на догоду забудовників цілі міста і громади».

Сподіваюсь, так і буде.

Будівельники вміють будувати зо сучасними вимогами і прагнуть працювати відповідально, прозоро і чесно.

Петро ШИЛЮК, Президент Будівельної палати України, Герой України

Джерело: Будівельна палата України