Особливе до 25-ї річниці Незалежності. Минуле і майбутнє: питання, що сколихнули країну та галузь

ТОДІ – 1990-1991 роки

16 липня 1990 року голосував за Декларацію про Державний суверенітет України

24 серпня 1991 року голосував за Акт проголошення незалежності України:

Із власних опублікованих текстів:

«Звертаю увагу на те, що Декларація про державний суверенітет України обговорювалась довго-довго, з 28 червня до 13 липня 1990 року, на 14 засіданнях Верховної Ради УРСР».

«За цей час було проведено п’ять засідань Президії ВР УРСР.

Я і в Москві побував на з’їзді, і встиг проголосувати за Декларацію. Отримав багато хвилюючих вражень, заряд енергії та готовності до діяльності в ім’я утвер­дження суверенітету України.

На початку роботи у Верховній Раді Української PCP уже діяли (протидіяли) дві політичні сили – Народна рада і «група 239», вона ж «партгрупа» (комуністів у травні 1990-го у Верховній Раді було близько 390!!!).

Результати, що висвітилися на табло, були вражаючими. Мабуть, такого не чекав ніхто: ані ті, хто був переконаний у правильності цього акта, ані ті, хто вагався. Це було просто приголомшливо: «за» – 357; «проти» – 3; утрима­лись – 0; не голосували – 6.

Вдень перечитав Декларацію і дійшов висновку: йшли в невідоме, боролися вже менше один з одним, більше – за незалежну Україну. Результат феноменальний: змістове наповнення Декларації – гідне великого народу, ним пишатимуться у віках, голосування комуністів і рухівців чи не одноголосне.

Це говорить про те, що, попри традиційне українське самокритичне самоїдство та протиборство, Україна мала тоді і державців, і інтелектуальний потенціал.

Декларація – то гідна і поворотна в історії України подія, і розробили та при­йняли її гідні сини України».

«ГКЧП» – момент істини і вибору позиції

Не віднайшла відповіді комуністична ідеологія і на багато інших викликів і запитань того часу. Тому для мільйонів комуністів настала пора, як я її називав, – прозріння через потрясіння. Серпень 1991 року, коли у Москві трапився так званий «ГКЧП», то був із морального погляду дуже важкий період мого життя.

У ніч на 19 серпня 1991 р. радіо і телебачення з Москви повідомили про ство­рення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), відомого за російською абревіатурою як ГКЧП, і беззастережного виконання всіма органами влади й управління СРСР, союзних республік режиму надзвичайного стану.

А я – на Подолі. Ніхто мені не телефонує як члену ЦК КПУ. Жодних вказівок від керівництва Верховної Ради України як народному депутату. Жодних повідом­лень з боку міськкому партії. Тільки окремі телефонні дзвінки від колег із районів, і ніхто не знає, що робити. Не знав і я.

Безпорадність «ГКЧП», невизначена поведінка його керівництва, мабуть приго­ломшеного власною сміливістю, лише підняли нову хвилю антикомуністичних заяв і виступів».

«До речі, Станіслав Іванович (Гуренко) супроводжував і повпреда ГКЧП, Головнокоманду­вача Сухопутних військ, генерала Вареннікова до Голови Верховної Ради Леоніда Кравчука. У генерала з Кравчуком бесіда не склалася. Я чув, і не стверджую, що то правда, але остання фраза першого секретаря ЦК КПУ С. Гуренка своєму колиш­ньому колезі членові Політбюро і другому секретарю ЦК Л. Кравчуку була така: «Будеш заарештовувати, то хоч зателефонуй». Тільки вони знають, як там насправді було. Однак між цими потужними постатями і братами-однопартійцями стосунки розірвалися назавжди: ніде і ніхто не бачив, щоб вони щось по-товариськи обгово­рювали.

Для мене це був момент переосмислення багатьох істин. Насамперед, у чому я остаточно переконався: партія, в лавах якої я перебував чверть століття, вже ніколи не стане іншою, не реформується. А якщо так, то вона є гальмом розвитку нашого суспільства.

Треба було для себе приймати рішення, хоча відповідальність за кризу в країні, яка склалася внаслідок заколотницьких дій Державного комітету з надзвичайного стану, несли вищі партійні і державні структури. Та я тоді вважав, що позиція хит­руватого стороннього спостерігача – злочинна.

Через два дні після початку заколоту, 21 серпня 1991 р., я як голова Подільської райради запросив на загальні збори депутатів Подільської районної Ради та депу­татів Київської міськради від нашого району. Тоді ми схвалили рішення «Про поточний момент». Дії «ГКЧП», що запровадив надзвичайний стан, було оцінено як «невиправдані і неконституційні».

Того ж таки дня відповідні рішення були прийняті. І на Подолі, на щоглі, біля адміністративної будівлі, замайорів синьо-жовтий стяг».

Прийняття Акта Незалежності України

Двадцять четвертого серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт Незалежності України, який поклав відлік часу існування нашої країни як суверенної держави серед таких самих незалежних країн світової спільноти. Цій найважливішій події в історії нашої країни передувало прийняття Декларації про державний суверенітет України. 

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.

З моменту проголошення чинними на території України є тільки її Консти­туція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.

1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.

Голова Верховної Ради

Української PCP                                                             Л. Кравчук

м. Київ

24 серпня 1991 року № 142 7-Х II»

«Відповідно до Постанови Верховної Ради про проведення референдуму 1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум, на якому 28,8 млн. громадян, або 90,32 % з тих, хто взяв участь у голосуванні, підтвердили Акт проголошення неза­лежності.

На основі рішення свого народу, Україна першою з колишніх радянських республік, 5 грудня 1991 року, заявила, що вважає Договір 1922 року про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік недійсним і нечинним стосовно себе, а 8 грудня в Біловезькій Пущі щойно обраний Президент України Л. Кравчук під­писав угоду про припинення існування Радянського Союзу як держави».

«Доки не пізно – пора припинити боротьбу на самознищення, бо коли вона виллється в інші форми, тоді буде вже не до дискусій і сварок. Нинішні депресія і терпець народу не безкінечні».

Верховна Рада України: саме тут 24 серпня 1991 року я вийшов з Верховної Ради у натовп, який ось-ось візьме її штурмом. Василь Хмелівський – хороший друг, видатний тележурналіст, «продвинутий» у ті часи, запитав мене: «Іване Миколайовичу, то коли оголосять незалежність?».

Я йому відповів: «Сьогодні, або ніколи». Так і сталось. За незалежність проголосували практично всі – і комуністи, і Народна Рада. Ось такі тоді були тексти та дії

Дійсно, у будівництві є пожвавлення за 6 місяців 2016 року на 9,1% відповідно до попереднього періоду.

Але ми мало і обмаль будуємо: будівельна галузь в розвинених країнах забезпечує об’єми ВВП від 8 до 14%, а в Україні становить лише 2,2%.

Житло будується всього у кількох регіонах: м. Київ та Київська, Львівська, Івано-Франківська, Одеська області. Певну будівельну активність демонструють Харківська, Дніпропетровська, Полтавська області. Інші ледь-ледь жевріють.

Об’єми будівельного ринку України у 2015 році становили 1,8 млрд.євро, в той час як у Польщі досягли 36,0 млрд.євро, в Туреччині – 28,1 млрд.євро, а в Німеччині – більше 220 млрд.грн. за рік.

Тому проблеми є у будівельників і у відсутності державних програм.

Прем’єр-міністру України Гройсману В.Б.

Вих. № 116 від «23» червня 2016 року

Постанова КМУ № 277 набрала чинності з 12.04.2016 року (за два дні до відставки попереднього складу Уряду) і одномоментно зупинила дію п.8 п.8 Постанови КМУ № 615 від 30.05.2011 року. Процес отримання дозволів надрокористування заблоковано, збитки наростають.

Необґрунтовано відмінено право вітчизняного виробника на отримання спецдозволів без аукціону для підприємств (власників цілісних майнових комплексів та заводів).

Натомість поспіхом задекларовано аукціони. Теоретично це правильно. Але аукціонам на надра ще потрібно вчитися і владі і бізнесу.

ЕНЕРГІЯ ОПТИМІЗМУ

Під час зустрічі 12 липня 2016 року з представниками бізнесу щодо розгляду системних проблем порушення прав суб’єктів господарювання Прем’єр-міністр України Гройсман Володимир Борисович виявив щирість і діловитість, рішучість в оцінках і рішеннях: «Як розвивається національна економіка – такі і будуть успіхи держави та політиків».

Ствердив: «Усі роки бізнесу заважає державна машина. Держава створює проблеми тим, хто реально працює. Вороги ті, хто пресує бізнес».

Попросили Уряд оперативно розглянути проблематику виробників будматеріалів щодо доповнень до Постанови КМУ від 30.05.2011 р. № 615.

Несамовиті, затяті «реформатори» - грантоїди  реальних вітчизняних виробників обізвали схематозами…

Враження від Наради в Мінекономіки 19.07.2016 о 16:00.

Якщо грантоїди самі розумні, навіщо урядовці, народні депутати… вся державна машина, може і урядовці на грантах???

«Нова еліта нації» українців, які побудували заводи, але не мають доступу до сировини, шпиняла, допитувала, була на чужій стороні.

Теж проголосила, що Мінекономіки, мовляв, не Держплан. Але ж і не голос грантоїдів, а захисник вітчизняного виробника, реалізує загальнодержавні програми, заводить інвестиції по закону «Про державно-приватне партнерство», відповідає за сьогоднішній стан економіки, а не що буде через 20 років як Міністр Абромавичус малював по-хрущовськи капіталістичний комунізм.

Втрачено діловитість, відповідальність за сьогодні і завтра, за стан галузей та підприємств.

Некомпетентність більш згубна, а ніж тіньова економіка.

Корупцію здолає професіоналізм та діловитість.

Вих. № 149 від «15» серпня 2016 року

Нагадуємо, що численні листи-звернення Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів  до Міністерства екології та природних ресурсів України залишилися нерозглянутими.

Наголошуємо, що «листом Держгеонадр від 21.07.2016 року вих. № 12503/13/04-16 проект постанови було повторно направлено на погодження до Мінприроди».

Просимо повідомити Всеукраїнській спілці виробників будматеріалів дату подання проекту постанови на розгляд Кабінету Міністрів України.

І тоді, і тепер – життя продовжується. Україна видибає, шукає…

І тоді, і тепер політики нехтують економікою, а поліпшення добробуту та довголіття обіцяють через 20 років.

Але тоді про приватну власність, ринкову конкуренцію та корупцію знали кілька продвинутих вчених та поетів, а тепер вже знають усі.

Кількість перейде у якість.

Будуймо Україну!







Автор: Іван Салій
Джерело: Всеукраїнська спілка виробників будматеріалів