26 квітня річниця Чорнобильської трагедії: спогади киян про катастрофу що забрала життя сотень тисяч та здоров’я мільйонів

Річниця Чорнобильської трагедії

26 квітня 1986 року під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської АЕС сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу, внаслідок чого було забруднено 3/4 території Європи. Попри величезну загрозу для життя та здоров'я радянська влада вивела в центр Києва сотні тисяч людей. Лише згодом стало відомо про невиліковні хвороби, які отримали жителі міста, які замість виконувати заходи безпеки лише збільшували ризики ураження.

38 років поспіль 26 квітня людство вшановує пам’ять жертв радіаційних катастроф та мужність, самовідданість і професіоналізм персоналу ЧАЕС, пожежників, військовослужбовців, медиків, учених, які брали участь у ліквідації наслідків аварії.

Читайте:

400 тисяч євро спрямують на дослідження пошкоджень арки НБК в Чорнобилі

За інформацією Інституту Національної пам’яті України, 2 293 українські міста та селища з населенням близько 2,6 млн людей забруднені радіоактивними нуклідами. Понад 90 000 осіб евакуювали з 81 населеного пункту України до кінця літа 1986 року, – нагадали в КМДА.

Роковини Чорнобиля – нагода привернути увагу до ядерної загрози з боку режиму рф. Не полишаючи спроб підкорити Україну, очільники московського режиму погрожують застосуванням ядерної зброї під час російсько-української війни та у відповідь на дії союзників з підтримки України. 

Вибух реактора стався зранку і вже через кілька годин температура  повітря в столиці сягала 20 градусів. Жителям міста не повідомляли, що цього дня не можна виходити на вулицю та берегти дітей. 

А вже наступного дня, у неділю, 27 квітня трибуни столичного стадіону були вщент забиті вболівальниками. За футболом прийшли спостерігати близько 82 тис. глядачів. 

На Республіканському стадіоні (сьогодні НСК «Олімпійський») мало відбутися змагання між «Динамо» та «Спартаком» у межах чемпіонату СРСР з футболу. Скасування матчу означало б підтвердження чуток про вибух, які вже почали ширитися містом від залучених до ліквідації аварії пожежників і військових. Тому поєдинок київської та московської команд відбувся за планом.

Світлини з тих подій збереглися у Державному архіві міста Києва. (Серія «Чорнобиль. Хроніка Києва»). Про парад 1 травня 1986 року згадує у своїй книзі “Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи” український історик Сергій Плохій.

Родини з дітьми, партійні працівники, пересічні мешканці столиці йшли Хрещатиком. Під час демонстрації, до колони приєдналися робітники кращих заводів – “Комуніст”, “Більшовик”, “Ленінська кузня”.

Будь вони всі прокляті. Вагітною, я поїхала в Київ 24 квітня, щоб відвідати родичку. Ходила на парад, каталася на човні по Дніпру. З Києва вдалося виїхати лише 12 травня. У липні моя дитина народилася мертвою“, – писала Наталія Морозова, учасниця першотравневого параду, яка приїхала до Києва з Одеси.

Читайте:

Трагедія на Чорнобильській АЕС: 36 років потому (ФОТО, ВІДЕО)

Ярині Ясиневич, керівнику видавничих проектів у сфері історичного нон-фікшн, тоді було 6 років. Уже згодом вона зрозуміла цинічність ситуації, яку довелось пережити:

Першотравень для мене із шестирічного віку назавжди став днем безглуздя і втрати. Рішення про проведення – незважаючи на Чорнобильську катастрофу – демонстрації у 1986-му змінило життя нашої родини. І для мене, малечі, День першотравневого безглуздого ходіння з кульками розпеченим асфальтом з усвідомленням наслідків перетворився на День безглуздя людської безвідповідальності.

Лише 9 травня урочистості припинилися і керівництво УРСР розпочало підготовку до евакуації київських школярів, ухваливши передчасне завершення навчального року. Олена Насирова, що тоді працювала вчителькою у Печерському районі, згадує:

Наша школа виїжджала однією з останніх, 24 травня… Я супроводжувала першокласників, які замикали колону, і опинилася між ними і батьками. Видовище було несамовитим: перелякані притихлі малюки із валізами в руках і рюкзачками за спинами, а декотрі мами з бабусями плакали, адже відправляють дітей в невідомість…  

Вже 29 квітня показники радіації у Києві зросли до 100 мікрорентгенів за годину, коли норма складала менше 20 мікрорентгенів. Опівдні 30 квітня вони дорівнювали вже 1700 мікрорентгенів на годину, але невдовзі зменешилися. Овечорі того ж самого дня рівень впав до 500 мікрорентгенів, що було “багатообіцяючим” знаком. Це тоді як безпечний рівень радиації — 20 мікрорентгенів на годину.

Вперше про вибух на ЧАЕС керівництво СРСР розповіло громадянам тільки 14 травня 1986 року, після того, як закордонні засоби масової інформації написали про трагедію в Чорнобилі і рекордні показники радіаційного фону в сотнях кілометрів від зони вибуху.

 Оптимізація витрат на інженерні системи: що варто знати забудовникам?