Досвід відбудови Лондона після Другої світової війни і уроки для України

Як відбудовували Лондон після Другої світової війни

Відселити людей з Лондона на околиці, а на місці зруйнованих кварталів побудувати багатоповерхівки. Такий підхід відбудови житла у Лондоні обрали британці після Другої світової війни.

"Бліц" - найстрашніший період для лондонців під час війни

Лондон був одним із європейських міст, які найбільше постраждали під час Другої світової війни. Найстрашніший час – «Бліц» (Blitz) – тривав з вересня 1940 року до травня 1941-го. Тоді гітлерівська Німеччина протягом восьми місяців безперервно атакувала місто з повітря армадами літаків. Бомбардування припадали як на інфраструктурні та промислові об’єкти, так і на житлові. За різними оцінками, на місто впало понад 20 тисяч бомб. У Лондоні було знищено 60% усіх будівель, це близько 100 тисяч будинків. Більше мільйона людей залишилися без житла.

«Тисячі будинків були спалені та зруйновані до підвалів. То тут, то там стіни будівлі виглядають з-поміж уламків. Ворота стоять окремо серед заростей, вежі кількох церков та шпилі скорботно піднімаються, як надгробки на забутому цвинтарі. Як можна відновити місто з його підвалів?», – згадував у 1951 році британський письменник і журналіст Генрі В. Мортон.

Обстріли Лондона продовжилися і наприкінці війни, але вже більш технологічною зброєю. З червня 1944 року до березня 1945-го на місто впали кілька тисяч ракет Фау-1 та Фау-2. Від цих варварських обстрілів британці сукупно втратили біля 10 тисяч людей загиблими та більше 20 тисяч пораненими.

Читайте:

П'ять ключових викликів до відбудови України

"Зелений пояс"

Масштаби руйнувань у Лондоні були катастрофічними. Через те, що вулиці міста були щільно забудовані і майже не було відкритих просторів, руйнація будинків стрімко зростала. До війни площа Лондона була втричі менша, ніж, наприклад, Києва, а кількість містян вдвічі більша – 8,6 мільйонів. У робітничих районах люди жили в переповнених будинках, часто в антисанітарних умовах. Будівлі переважно були малоповерхові.

Розширювати будівництво не було куди. Адже навколо щільної забудови ще після Першої світової війни була окреслена зелена територія, близько півтисячі гектарів, де заборонялося промислове будівництво і зведення нового житла – Metropolitan Green Belt – так званий «Зелений пояс». Там розташовувались історичні садиби, парки, ліси, кладовища, поля для гольфу, сільськогосподарські угіддя.

Сквотинг - рух самозаселення

Одразу після війни відновлення житла стало одним з основних завдань для міської влади Лондона та уряду Великої Британії. За час війни Лондон залишило 3-4 мільйони осіб. Тож для їхнього повернення потрібно було швидко будувати. Одразу придумали програму зведення тимчасового соціального житла з готових конструкцій.

Паралельно люди самі заселялися у вагончики, табори, автобуси і власноруч зводили тимчасові будівлі. Такий рух отримав назву “сквотинг” – самозаселення – і тривав до 1950-х років. Програма тимчасового житла не була завершена через початок повноцінної відбудови, яка закріпилася документом «План Великого Лондона».

Революційне переселення

Для лондонців знищення міста стало не лише трагедією, але й можливістю позбутися застарілого тісного депресивного житла, незручної інфраструктури та побудувати щось зовсім інше. Серед багатьох ідей відбудови лондонці підтримали революційний задум архітектора Патріка Леслі Аберкромбі. Він і став розробником «Плану Великого Лондона».

Архітектор запропонував створити невеликі міста на околицях Лондона за межами «Зеленого поясу» і туди переселити містян. Так було затверджено створення восьми міст-супутників. При цьому уряд зобов’язався забезпечити зручне сполучення нових поселень з центром.

Читайте:

Як запуск Містобудівного кадастру державного рівня сприятиме прозорій відбудові України

Ідея переселення британцям сподобалася. Наприклад, у 1949 році, коли у новому містечку здавалися перші квартири, у черзі на заселення стояло 10 тисяч людей. За різними оцінками, протягом кількох десятиліть після війни приблизно 1,5 мільйона людей переселилися з центру до нових міст.

План великого Лондона

Щодо відбудови самого Лондона, то вирішили залишити тільки те, що не було зруйновано. Як жартують самі британці, це були двоповерхові автобуси і телефонні будки. Архітектор Аберкромбі був затятим прихильником здорового способу життя, лісів, парків, скверів, прогулянок. Тож він запропонував зробити велику кількість зелених зон, місць відпочинку, перевагу громадського транспорту над приватним, ревіталізацію промислових підприємств.

На місці знищених кварталів почали масово зводити багатоповерхівки за соціальною програмою, як спосіб використання обмеженого міського простору. За основу взяли модерністський стиль і функціоналізм з простими прямими лініями. Яскравим прикладом є 31-поверховий Треллік Тауер (Trellick Tower), збудований за проєктом архітектора Ерно Голдфінгера.

Також будували цілі житлові комплекси, які поєднували житло, офіси і культурні об’єкти. Одним із найбільших прикладів є Барбіканський комплекс, який був збудований на місці зруйнованого району і досі функціонує як найбільший мистецький центр Європи. Тут поруч з житлом, ставками і зеленими зонами розташовані концертні зали, театри, кінотеатри, виставкові галереї, бібліотеки та навчальні заклади.

Ресурси відбудови

Водночас було ухвалено закони, які стосувались відбудови. З'явилися нові вимоги, зокрема обов’язковий дозвіл на будівництво і контроль за щільністю та висотою забудови, чого не було раніше. Наприклад, висотність обмежувалась видовими точками, щоб не зіпсувати враження від визначних споруд таких, як Собор святого Петра чи середньовічний замок Тауер Лондона. Вони, до речі, вціліли під час бомбардувань.

Гроші на відбудову британці здебільшого використовували від державних програм соціального житла. Також залучали іноземну допомогу (за Планом Маршалла), приватні інвестиції та можливості місцевих муніципалітетів. У відбудові брали участь мігранти-робітники з британських колоній і країн Співдружності: Ямайки, Тринідаду, Барбадосу, Індії, Пакистану, Бангладешу, Кіпру, Польщі, Ірландії.

Уроки для України

Досвід Лондона показує, що швидке будівництво, планове зонування, використання інноваційних технологій та підтримка держави є ключовими факторами успішного відновлення житла. Попри це, британці зіштовхнулися і з труднощами. Зокрема, через обмежені ресурси деякі проєкти затягнулися на роки, а використання дешевих матеріалів вплинуло на якість будівництва. Помилки проєктування кварталів, зокрема віддаленість житла від зручного транспортного сполучення, погіршило зв’язок з іншими об’єктами інфраструктури, роботою, школами. Виникли і соціальні проблеми: у житлових комплексах на околицях через брак соціальних послуг і слабкий контроль процвітали безробіття і злочинність.

 Цікаво про будівництво: При будівництві першого в Україні продуктового логістичного центру, сертифікованого за BREEAM, були використані сендвіч-панелі Ruukki