Навіщо Україні відмовлятися від "зеленої" енергетики?

Альтернативна енергетика. Розвінчання міфу

За останні п’ять років у «зелену» енергетику України було інвестовано 4,8 млрд. дол. На стадії реалізації знаходяться проєкти на 2,5 ГВт, і це при вже наявних станціях відновлювальних джерел енергетики (ВДЕ) на 5,5 ГВт. Про це похвалився прем’єр-міністр України Олексій Гончарук, пообіцявши, що курс на «озеленення» буде збережено, і уряд вже займається розробкою стратегії повного переходу на ВДЕ до 2050 року.

У листопаді 2019 року агентство Bloomberg New Energy Finance оприлюднило щорічний звіт з розвитку «зеленої» енергетики за підсумками 2018 року. Серед країн, що розвиваються, Україна посіла 10-те місце за рівнем вкладених протягом року інвестицій – 2,1 млрд, дол. і 8-ме – за рівнем привабливості інвестицій у ВДЕ.

Втім, наша країна підійшла до тієї межі, коли міфи про «зелену» енергетику перетворюються на сувору реальність, що несе ще більші загрози довкіллю, розвитку сталої економіки, збереженню людського потенціалу та робочих місць. У грудні 2019 – січні 2020 року неконтрольоване виробництво енергії з ВДЕ призвело до того, що регулятору НЕК «Укренерго» для балансування об’єднаної енергосистеми довелося скорочувати потужність усіх видів традиційної генерації.

В Україні досі діють найбільші «зелені» тарифи в усій Європі, а відрахування власникам сонячних та вітрових станцій увесь час зростають. Тож чиновники все активніше говорять про необхідність підвищення енерготарифів для побутових споживачів.

Натомість Європа у 2020 році збирається підписати нову Кліматичну угоду. «Зелена» енергетика не виправдала сподівань на скорочення викидів парникових газів – тож принципи захисту довкілля буде переглянуто. Таку ж позицію зайняли і США. Україна ж поки що обрала позицію страуса – не бажає бачити очевидне.

Чому викиди парникових газів лише зростають? Розвиток «зеленої» генерації почався років 20 тому. Тоді лобісти на усіх міжнародних майданчиках запевняли, що лише вона є вирішенням проблеми глобального потепління. Дуже скоро бізнес отримав певні пільги та дотації від національних урядів і почав розбудовувати «зелені» станції по всьому світу. А паралельно почалося цькування галузей традиційної генерації, особливо – вугільної й атомної. Закриття низки ТЕС і АЕС відбулося у деяких країнах Європи, та останніми роками дещо призупинилося.

Екологи та лобісти ніколи не оприлюднювали показники викидів СО2  різних видів генерації. У 2015 році International Reference Centre for the Life Cycle of Products, Processes & Services надав звіт щодо впливу різних видів генерації на викиди парникових газів. Це треба вивчити як таблицю множення.

Нещодавній звіт Всесвітньої метеорологічної організації (WMO) показав, що викиди СО2 щорічно  зростають на 1–1,5% протягом усіх років, коли «зелене» лобі будувало станції ВДЕ та отримувало надприбутки. За прогнозами Financial Times, у 2020 році викиди зростуть ще на 0,9%.

Чому традиційна генерація не зникне, поки існує «вугільно-зелений» парадокс? Ідеалісти, що стояли біля витоків «зеленої» генерації, сподівалися, що енергією сонця і вітру користуватимуться приватні домогосподарства. Що скрізь по світу з’являться сотні тисяч і мільйони маленьких станцій, і кожна родина використовуватиме рівно стільки енергії, скільки їй потрібно – без навантаження на загальні енергосистеми країн.

Енергія сонця і вітру нестабільна: вночі, при хмарах або коли сонце безжально палить, сонячні панелі не працюють. Теж саме й з вітром – його відсутність або занадто сильні пориви – і станцію відключають, щоб не знесло лопаті. А промисловість та побутові споживачі потребують стабільного постачання електроенергії цілодобово: вдень більше, вночі – менше, однак все передбачуване.

Проте «зелене» бізнес-лобі, отримавши дотації від держав та фінансових інституцій, поставило все на промислові рейки. З’явилися величезні сонячні та вітрові парки на сотні мегават, які зробили заручниками цілі країни. Світ «накрив» глобальний «вугільно-зелений» парадокс. Класичним прикладом його стала Німеччина – найбрудніша країна Європи за показниками парникових газів, бо 40% «зеленої» генерації там балансує 40% вугільних ТЕС на антрациті та бурому вугіллі. Їх поступово замінюють на газові турбіни, та це мало допомагає довкіллю, бо різниця у викидах СО2 з вугільними – невелика.

Наразі у світі відсутні надійні та точні системи прогнозування сонячних і вітряних днів. А ті, що є, коштують недешево. Тож усі країни тримають та розвивають стабільну традиційну генерацію – вугільні та нафтогазові ТЕС, гідростанції та АЕС. Їх виробництво щороку зростає, як можна переконатися зі звіту компанії British Petroleum.

Ось він: Statistical Review of World Energy 2019 (Виробництво та споживання основних видів енергоресурсів у 2008, 2013–2018 роках (у млн тонн так званого нафтового еквіваленту).

Президент США Дональд Трамп – своєрідний політик, але розумний бізнесмен, який вміє рахувати. Можливо, саме тому одним із перших кроків Трампа став вихід США з Паризької угоди – жодних преференцій «зеленій» генерації та жодного закриття традиційних станцій, якщо це ніяк не впливає на поліпшення клімату, а лише ставить під удар розвиток сталої економіки.

Як «зелена» енергетика може поховати економіку України? Навряд чи Україні треба пишатися тим, що у 2018 році вона посіла 8-ме місце за рівнем привабливості інвестицій у «зелену» енергетику. У 2017-му була на 63-му місці, а у 2018-му піднялася відразу на 55 сходинок. Це можна порівняти хіба що з похвалою корові за те, що вона продовжує їсти тонну сіна, а дає на 100 літрів молока більше. Як довго таке може тривати?

Озвучена прем’єром Гончаруком сума у 4,8 млрд. дол. – це інвестиції НЕ в Україну, це інвестиції тих бізнесменів, які вклали гроші у ВДЕ і тепер очікують за них отримати удесятеро більше. А Україна – це донор, країна, з якої просто викачують гроші на користь чужих економік та приватних компаній, залишаючи нам копійки.

Виплати «інвесторам» «зеленої» генерації зростають з року в рік: у 2018-му було 14 млрд грн, у 2019 – 28 млрд грн, у 2020-му очікується 42 млрд грн. Якщо рахувати за середнім курсом у 26 грн за 1 дол., то Україна вже практично виплатила дві третини інвестицій. І це якщо враховувати нинішній середній «сонячний» тариф у 5 грн за 1 кВт. Але ж ще є компанії, які першими зорієнтувалися років 10–12 назад, і вони отримують виплати за тарифом 13 грн за 1 кВт!

А в цей час у Мінекоенерго і НКРЕКП вишукують варіанти збільшення тарифів для побутових споживачів. Поки розглядали два варіанти. Перший: скасувати пільгову норму у 100 кВт, за яку споживачі платять 90 копійок за 1 кВт, і вирівняти ціну до 1,68 грн за 1 кВт. Другий: тариф на споживання понад 500 кВт на місяць зрівняти з промисловим – майже 3 грн за 1 кВт. Та спочатку розглядалася норма понад 300 кВт на місяць.

Питання підвищення побутових тарифів обговорюватимуть найближчим часом. А у січні 2020 року промислові підприємства вже змушені платити на 20–25% більше за електроенергію, бо регулятору НЕК «Укренерго» не вистачає коштів заплатити «зеленій» генерації.

За що платить Україна? По-перше: усі кредити на «зелені» проєкти видають європейські або китайські банки, вони ж отримують і свої відсотки. Також вони зацікавленні в підтримці виробництва комплектуючих для сонячної та вітрової енергетики у власних країнах, яким також видають кредити.

По-друге: в Україні вже 5–7 років будують переважно величезні промислові сонячні станції та вітропарки, а усі комплектуючі – тисячі гектарів сонячних панелей і тонни вітрових турбін та обладнання – везуть з Китаю, Німеччини, Швеції, Іспанії, Нідерландів тощо. Причому – за пільговими митними ставками, через що тільки у 2019 році бюджет України втратив 9 млрд грн. Про це повідомила міністр фінансів Оксана Маркарова на слуханнях у парламенті.

Україна ж може похизуватися хіба що заводом «Фурлендер Виндтехнолоджи» в Краматорську, який працює з десяток років і виробляє вітряні установки малої та середньої потужності. Та відкриттям у 2019 році невеличкого заводу з виробництва домашніх сонячних панелей у Вінниці. Ще одна компанія заявила про можливість відкриття такого ж заводу у Херсонській області.

Втім, фактично знищено завод напівпровідників у Запоріжжі, який років 20 назад викупили брати Клюєви і запустили період занепаду. В Україні не знайшлося фахівців відродити завод. А в цей час Китай розвинув галузь напівпровідників так, що наступного року покриє понад 5% світового ринку напівпровідників. І це попри заборону США використовувати свої технології.

Чому з «зелених» інвестицій Україні залишаються копійки? Це стосується низки позитивних моментів.

По-перше, робочі місця: усі проєктні та будівничі роботи проводять українські спеціалісти, із застосуванням низки вітчизняного обладнання та матеріалів. Працюють до кількох сотень будівельників та інженерів.

По-друге, як правило, станції ВДЕ розташовані в таких місцях, де «чорт ногу зламає»: це переважно віддалені й занедбані села й райони. Будівництво нових станцій там виглядає як «подих з майбутнього» – сама інфраструктура станцій, технології, обслуговування – найкращій приклад сучасних технологій. Громади, у свою чергу, отримують інвестиційні кошти на дороги, лікарні, школи, опалення – на ту інфраструктуру, до якої б ніколи не дійшли руки у регіональної влади.

Та після введення станцій в експлуатацію обслуговуючий персонал вкрай нечисленний, від 5 до 30 людей на станцію, залежно від потужності. Ще до 50 людей можуть становити обслугу станцій, яка періодично займається очисткою, перш за все сонячних станцій – від снігу, листя, пилу, що зменшують сонячний коефіцієнт.

Отже, перспективи розвитку вкрай обмежені. Проте зростає перспектива отримати під боком величезні технологічні кладовища. В Україні ніхто навіть не думає, що все це «добро» треба утилізувати після закінчення терміну експлуатації, ніхто не будує відповідну інфраструктуру. В кращому випадку все це вивозитимуть на переробку до країн-виробників, і платитимуть їм. У гіршому – ми отримаємо тисячі гектарів небезпечного технологічного сміття.

Чому «зелена» енергетика лише погіршує безпеку енергопостачання? Енергія сонця і вітру просто ненадійна для використання. Якщо станеться надзвичайна ситуація, усі ці гігантські промислові парки не зможуть забезпечити стабільною електроенергією навіть найближчі населені пункти та райони, де вони розташовані.

Так звані зелені інвестори будують виключно виробничі потужності, і зовсім не переймаються установками збереження. В локальному масштабі увесь світ досі покладається на банальні дизель-генератори, а в масштабах країн – на вугільну та гідроенергетику. Україна не виключення, але бездумний перекіс у бік «зеленки» поставив нас на край енергетичної прірви.

Дуже показові приклади 21–22 грудня 2019 і 1–2 січня 2020 року, коли профіцит електроенергії в системі перевищив 3 ГВт – такого в історії України не було ще ніколи. НЕК «Укренерго змушений був обмежити всю!!! традиційну генерацію. Першими зупинили вугільні блоки, залишивши в роботі по 1–2 блоки на кожній станції; потім включили обидві гідроакумулюючі станції – Київську та Дністровську – в режим насосів, станції на повну потужність закачували воду у верхні водойми, під ранок вони були заповнені вщерть і насоси зупинилися. Регулятор змушений був розвантажувати атомні блоки. Дві останні генерації дають найменше викидів СО2.

Але й цього виявилося не досить, і «Укренерго» дало команду обмежити роботу шести вітропарків. Чим викликало велике невдоволення компаній – власників вітряків.

Та вдень 7 січня НЕК «Укренерго» довелося майже на 1 ГВт обмежити сонячні та вітрові станції через те, що їх електроенергія була просто не потрібна економіці України. Проте виробники все одно отримають за невироблену енергію  шалені гроші, бо такі закони України.  

Що там у Ілона Маска? Маємо ситуацію, коли в Україні вже закінчилися потужності, які можна використати для балансування енергосистеми. Нові не будуються, бо декілька років йде шалений тиск і саботаж процесу з боку «зеленого» лобі та малокомпетентних чиновників Міненерго та Мінекономіки.

Що ж стосується energy storage – великих накопичувальних систем, то, за великим рахунком, усе світове «зелене» лобі сидить і спостерігає, коли Ілон Маск чи Білл Гейтс зроблять велику надійну недорогу систему, яка вирішить проблеми зайвої «зеленої» енергії в промислових масштабах. Вкладати власні гроші в такі великі наукові проєкти ніхто особливо не поспішає. Тим більше, ніхто не робить цього в Україні.

Нова Кліматична угода Європи – про що вона? У лютому Єврокомісія та Європарламент мають приступити до обговорення нової Кліматичної угоди Європи. Із попередніх даних, вона має бути доволі прогресивна, принаймні там буде приділено багато уваги взаємозв’язкам економіки, промисловості та «зеленої» енергетики. Остання, на сучасному етапі свого розвитку, вже не вважається єдиним виходом для вирішення проблеми зміни клімату.

З шаленими тарифами та пільгами в Європі майже розібралися: перші – знизили, другі – майже повністю відмінили. Тепер усе більшу увагу уряди приділятимуть енергозбереженню в усіх галузях. Головною буде позиція, що «найкраща енергія та, яка не вироблена»: якщо твоя енергія нікому не потрібна, не треба її виробляти.

Також пропонується ввести оцінку роботи галузей промисловості з точки зору викидів нею парникових газів, штрафи або податки пропонують неймовірні. А галузь виробництва «зеленого» обладнання чи не найбрудніша у світі. Загалом планується багато нововведень, які не сподобаються «зеленому» лобі. Дискусії очікуються цікаві.

Україна ж зі своїм старим законодавством та «зеленим» протекціонізмом щодо збільшення потужностей ВДЕ виглядатиме як динозавр. Наразі вже третій місяць тривають дискусії, яким чином зменшити наявні «зелені» тарифи. Пропозиції варіюються від повного їх скасування через Конституційний суд до вимог залишити все як є, бо Україну завалять позовами так звані інвестори.

Якщо нічого не зміниться, то за два-три роки ми можемо просто згортати всю економіку, бо працювати не буде сенсу – всі гроші йтимуть на покриття виплат «зеленим» інвесторам.

Читайте також: Інвесторів «зеленої» енергетики на чолі з Ахметовим позбавлять пільг?

Автор: Інна Коваль