Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 15.03.2023 року по справі №826/9035/17 щодо визнання протиправним та скасування припису Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), прийшов до наступних висновків:
За результатами проведеного державного нагляду (контролю) складено акт № б/н від 25 серпня 2017 року, у якому зафіксовано ряд порушень містобудівних вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, а саме (нижче наведено лише частину порушень):
- замовником проектна документація не погоджена з центральним органом охорони, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, згідно вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», чим порушено пункт 14 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пункт 5, 12 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 03 березня 2014 року №340/17/012/009-17;
- замовником не отримано дозвіл на виконання земельних робіт від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерство культури України, чим порушено частину 3 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пункт 12 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 13 березня 2017 року №340/17/012/009-17);
- замовником не розроблено, не погоджено та не затверджено історико-містобудівне обґрунтування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерство культури України), чим порушено пункт 8 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13 березня 2002 року № 318, пункт 12, містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 13 березня 2017 року № 340/17/012/009-17.
Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оспорюваний припис прийнятий відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства України та є правомірним, а тому скасуванню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність доказів отримання позивачем дозволу на виконання земляних робіт від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України) та докази погодження проектної документації з центральним органом охорони, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини згідно вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Позиція Верховного Суду
...У приписі йдеться також про порушення статті 35 Закону №1805-III. У частині 1 цієї статті передбачено проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.
Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою.
Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України.
У постанові від 27 лютого 2019 року у справа №826/5755/17 Верховний Суд дійшов таких висновків:
«Зазначена норма вимагає отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць для фізичних осіб - виконавців відповідних робіт. Вона не покладає обов`язок отримання такого дозволу на юридичних осіб - замовників будівництва або підрядників.
Суд звертає увагу, що у частині 1 ст. 35 вищезгаданого Закону, а також у затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 13.03.2002 N 316 «Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України» не визначено поняття «інших земляних робіт».
Однак, враховуючи назву статті, а також предмет регулювання, Суд дійшов висновку, що загальний її контекст свідчить про необхідність отримання дозволу не на будь-які земляні роботи на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а на ті, які безпосередньо пов`язані з охороною культурної спадщини.
Натомість, відповідно до ст. 36 зазначеного Закону якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахідку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобов'язаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини, на території якого проводяться земляні роботи. Земляні роботи можуть бути відновлені лише згідно з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень відповідної території.
Отже, обов'язок виконавця земляних робіт (зокрема підрядника на будівництві), незалежно від того де вони ведуться (на території пам'ятки чи ні), незважаючи на попередні дозволи, полягає у негайному зупиненні таких робіт у разі виявлення знахідки археологічного або історичного характеру.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що частина 1 статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на позивача не поширюється і він не є особою, яка повинна одержувати дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на об'єкті ….»
За такого правового регулювання та враховуючи правову позицію Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо порушення позивачем статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Водночас, беручи до уваги наявність інших порушень, які є підставою для зупинення будівельних робіт, та які не були усунуті позивачем станом на 12 липня 2017 року, відсутні підстави для скасування оскаржуваного припису.
Відповідно до положень статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За наведеного правового регулювання, рішення судів попередніх інстанцій необхідно змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Верховний Суд постановив: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року у справі №826/9035/17, змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Цікаво дізнатись: як підібрати надійний блок безперебійного живлення
Читайте більше новин про війну росії проти України у спецтемі на Build Portal
Автор: Юрій Брикайло
_1.jpg)
Заборонено і буде заблоковано:
- реклама
- спам та шахрайство
- образи, дискримінаційні висловлювання
Редакція не модерує коментарі, відповідальність за зміст коментарів несе автор коментаря. Редакція Build Portal залишає за собою право не погоджуватись з думкою автора коментаря, проте надає свободу слова відповідно до ст. 21, 24 та ст. 34 Конституції України.
Шановні читачі, читайте коментарі вдумливо, пам'ятайте, що автором коментарів можуть бути різні джерела.