Про відсутність однозначної позиції законотворців щодо доцільності такої відміни свідчить велика кількість законопроектів з кардинально різними позиціями щодо цього питання
Прагнення до кращого є природнім для кожного з нас. Але жодна людина, яка має життєвий досвід, не може не погодитись із тим, що зміни в одній сфері суспільних правовідносин неминуче тягнуть за собою зміни у суміжних сферах життя. Тому, підприємці, які досягли значного успіху в господарській діяльності, кожне своє рішення пропускають крізь призму сумнівів, аналізуючи його вплив не лише з точки зору миттєвого ефекту.
Яскравим прикладом зазначеного можемо назвати питання відміни пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Про відсутність однозначної позиції законотворців щодо доцільності такої відміни свідчить велика кількість законопроектів з кардинально різними позиціями щодо цього питання, які доведеться розглядати Парламенту: від збільшення платежу та введення його нових складових, до повної відміни.
Прихильники виключення із Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» інституту пайової участі обґрунтовують це як недосконалістю механізму залучення коштів від цього платежу до місцевих бюджетів, так і наявністю інших форм платежів, обов’язок сплати яких лежить на замовникові будівництва та власниках новозбудованої нерухомості.
З однієї сторони, Конфедерація будівельників України, як найбільше в нашій державі об’єднання підприємців, які будують, та логічно зацікавлені у збільшенні прибутків від своєї діяльності, ратує за зменшення навантаження на забудовника. Але з іншої сторони, це саме той випадок, коли спосіб досягнення мети та його наслідки мають значення.
Тому й питання відміни пайової участі в тій формі, яка запропонована всім відомим законопроектом № 3610, не знайшло всебічної підтримки у лавах КБУ. Можна довго обговорювати відмінність правової природи таких обов’язкових платежів як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту; податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; плата за землю. Утім, в контексті даної проблематики на перше місце виходить питання використання коштів, які отримують бюджети від їх надходження. Адже надходження від місцевого податку на майно зараховуються до доходів загального фонду бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Тоді як згідно з п. 41 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», включають до бюджету розвитку місцевих бюджетів та в подальшому використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку.
Отже, без системного підходу, який передбачає комплексний розгляд питання відміни пайової участі із одночасним вирішенням питання щодо забезпечення територіальних громад коштами на будівництво об’єктів інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, призначених для обслуговування новозбудованих об’єктів, ми можемо зайти в глухий кут.
Окрім цього, вважаємо вкрай важливим при «ліквідації» інституту пайової участі, що на законодавчому рівні обмежена фіксованими розмірами, не створити умов для запровадження нових платежів, розміри яких визначатимуться на розсуд місцевих громад. Але очевидним є те, що при нинішньому стані економіки важливо витримати баланс між фінансовими потребами територіальних громад та навантаженням на особу, якою провадиться будівництво.
Тому вирішуючи для себе питання підтримки відміни пайової участі без заміни якісно новим механізмом створення умов для нормального функціонування об’єктів, що зводяться, пропонуємо не забувати народну мудрість, висловлену у прислів’ї: «Сім раз відмір – один відріж».
Джерело: Конфедерація будівельників України
2088 
.JPG)
