Як Ванкувер став одним із найкомфортніших міст для життя та які проблеми при цьому з’явились?

Особливості міського планування, які значною мірою ґрунтуються на високій щільності, отримали назву «ванкуверизм».

Ванкувер протягом багатьох років посідає найвищі сходинки рейтингів найкомфортніших для життя міст. Цього вдалося досягти завдяки низці чинників, зокрема особливостям міського планування, які отримали назву «ванкуверизм».

Ванкувер – місто на західному узбережжі Канади, поблизу кордону з США, оточене затокою з одного боку та горами з іншого. Це одне з найтепліших канадських міст. М’який морський клімат забезпечує теплу зиму та неспекотне літо.

Як повідомляє YouTube-канал про міське планування City Beautiful, на вигляд міста значно вплинули протести проти будівництва магістральних доріг у 1970-х. Завдяки цьому Ванкувер залишився єдиним північноамериканським містом без магістралей. Вулиці тут доволі вузькі – близько 20 метрів завширшки, при цьому ширина частини для автомобілів складає близько 10 метрів.

Відсутність просторих автодоріг та дороговизна громадського транспорту мали наслідком збільшення компактності забудови, особливо у центрі міста. Відповідно, скоротилася протяжність маршрутів – до більшості місць можна дістатися пішки або на велосипеді. Поїздка на автомобілі також зазвичай є короткою, що запобігає скупченню трафіка й утворенню заторів.

Висока щільність забудови як свідома містопланувальна політика поєднується тут із так званим змішаним використанням (mixed use).

«Ідея (ванкуверизму), як на мене, полягає в розміщенні великої кількості людей дуже близько один до одного та змішування функцій. Тож у нас є квартири над магазинами. У Сурреї є університет на верхніх поверхах торговельного центру», – пояснює канадський архітектор Бін Том.

На містопланування у Ванкувері значний вплив мали ідеї Джейн Джейкобс, що їх вона виклала у книзі «Смерть і життя великих американських міст». Саме Джейкобс захищала ідею того, що висока концентрація населення, за умови розваженого підходу, є необхідною для життя міста. У 1960-х, коли вийшла книга, в містоплануванні панувала думка, що висока щільність є абсолютним злом.

Головний елемент планування у Ванкувері – хмарочос на стилобаті. Така модель є компромісом між малоповерховою та багатоповерховою забудовою і дозволяє забезпечити високу щільність та водночас зберегти людський вимір архітектури.

На противагу до хмарочосу Ле Корбюзьє, така будівля не нависає над вулицею, а натомість забезпечує активний фасад безпосередньо біля вулиці. Девелоперам пропонують збільшити висотність в обмін на облаштування невеликого парку або скверу біля будівлі.

Розміщення та висота хмарочосів, керована містопланувальними директивами, забезпечує формування «оглядових коридорів» – усталених видів з тієї чи іншої точки – та певної панорами міста, що гармоніює з обрисами гір.

Міське планування у Ванкувері також зазнає й критики. Передусім це висока вартість житла. Проблема бездомності не оминула й це північноамериканське місто. Ванкуверизму також закидають брак прозорості та можливість корупції в забудовних процесах, брак залученості громади та одноманітність архітектури.

Раніше ми писали про будівництво у Ванкувері житлового кварталу для одного з корінних народів Канади – сквоміш. Проєкт стане своєрідним відновленням селища, виселеного понад сто років тому. Щільність забудови буде приблизно такою, як у Гонконзі. При цьому лише 10% квартир будуть забезпечені паркомісцями